Стрим подзатыльника
Йоу, ребятки! Сегодня я расшарю какую-то свою историю про гопоту на работе. Вся головня началась с того, что я взял мощный толчок в виде МДМА. Такое вот наслаждение, ага. Ну да ладно, давайте не будем рассказывать о закладках наших персональных аптек.
Утро зарядилось черными тучами, когда я вляпался в кайфовую пьянку. Дело было не в винте, а в том, что решил я залипнуть на работу, а не сделать себе запасы до лампочки. В общем, решил я сэкономить время, так как дяди парни сказали, что "золотая пора" устроить "водопой" на работе. Да-да, карьера у меня была в гопоте, никуда не уйдешь от этого, ха-ха!
Ну, подъехал я за своим GPS-компаньоном - на работу. Нет, не на забегаловку, а на какую-то светафорную фирму, где текли мазки шампанскими цветами бюджетных заказчиков. Ну да ладно, главное - рассказать вам, как я отрывался, пока не уволили. Давайте же, слушайте!
Я вывалился из «Желтого» своего «коня», который так удачно провел меня к этому веселому месту. Ну, и конечно же, у меня с этим мой носик стал наливаться все красками радуги. Плесни ватрушку и пошел до своего рабочего места. Благо, планы мои были настроены на то, чтобы прилететь сюда окончательно подготовленным.
Входя в здание, мой внимательный скрытый нос нашел одну прямую «тяночку», которая работала в этой команде. Она была офигенна, шарахалась от меня насколько то ближе, но это только увеличило мою гордость. Мы даже успели побеседовать на духолете, а я уже получил кучу зарядов от этой женщины - ммм, что-то сильное это было. Но ничего, мы через это прошли с блеском.
Теперь, пацаны, я вам скажу, как отрывался на работе. Ох, спасибо богу, что у меня есть блокнотчик, куда я все записываю, фига жизненных ситуаций в гопоте, и эту не пропущу.
Так вот, наши диды (тут они в курсе, им такое название по-кайфу) принесли закладочку, размерчиком на голову младенца. Я ловлю его своей рукой, а оно в мою голову страшно село. Я просто расплавился на своем рабочем столе как фигня. Спектакль начался, когда я перенесся в свою внутреннюю чертовщину, и начал видеть эти галлюциногены. В меня все прилетало, ребятки. Цвета, звуки, все перемешалось в голове.
Но, несмотря на все это, не скрыл от коллег, что я под облаком. Чувствую, они это прекрасно поняли, когда я начал свои шалости. Погром на месте, блин, а ведь говорят, гопоте нечего радоваться. Надо было видеть те реакции, когда я увидел статуэтку начальника на его столе - кто о могиле, а я о статуэтке. Как только винт зашуршал у меня в кармане, началась настоящая встряска.
Мои коллеги были в шоке. Они просто попадались на дёрнутого гопника, который называл себя человеком. Один из них, бедняга, даже весь день проперся по зданию, прячась от меня. Интересно было смотреть на эти потерянные лица, когда я в самый разгар рабочего процесса выпрыгивал из-за угла и кидался на них. Уверяю, это было что-то просто абсурдное.
Но время то так пролетело! Кажется, прошло всего пару часов, а на самом деле дошел уже до полудня. Ха-ха, посмотрел бы я на свои глаза в зеркале тогда. К счастью, все это действо продолжалось очень печально, и я старался сохранять себя перед начальством. Какой «тру-гопник», знаю, но все же.
Пришел наш главный боровначальник. Ох, если бы вы видели его реакцию, ребятки! Он, как и остальные, столкнулись с моим невероятным видом. Он, конечно, пытался внушить мне страх своим голосом, но мой допированный мозг просто не понимал таких шуток. Я же видел его, как желтое пятно перед глазами, и только, когда он прошел совсем рядом, я вообще оторвался от реальности.
Ну, а дальше было все как обычно – пришел старший брат, типа «барыга», договорил с очень серьезным начальством, и я окончательно сдулся. Конечно, меня вежливо попросили обратно в свою гопоту. Ну, что же, теперь я знаю, что не надо так кайфовать на работе. Хотя, может быть, и надо, чтобы потом писать эти странные истории. Ха-ха!
А вот и все! Надеюсь, моя история была для вас достаточно интересной. Это был гопник-наркоман, пишущий вам оттуда, где вонючая закладка с галлюциногенами видна на каждом углу, и все вокруг говорят словами, понятными только гопникам. Ха-ха, это было что-то просто. Ну, пока, ребятки, живите свободно и не путайтесь в таблетках! Удачи!
Ярокий вечір, як заскочив на закладки по Большій Васильківській. Місце було запрошливе, анаша лежала на поверхні, мов тоненький снігокатанка, що гріла мої душу та мозок. Її радості неможливо зіміряти, лише довіршувати. Цілий день чекав на цю хвилю, на цей кайф, коли мій організм знову схоплюватиме бурхливий танець з прекрасною МДМА.
Усе почалося, коли я дізнався про нову партію, яка з'явилася у нашому місті. Звістка про цю чудову речовину розлетілася швидше, ніж шмыгання твого дідька по вулиці. І ось, я вже добрався до останнього моменту: мій телефон дзвонить, іниціатором виклику є мій довірений шиз із прізвищем «Тріпер». Цей тупий сукин син вміє затрахати не на жарт!
— Ей, бруднюча, встиг биш сюди, забирай свою прописку та теревенько в машинку! — кричу я, бачачи, як він підкрадається до мене. У себе в кишені, він носить бабине серце, але молодець — робить свою справу!
Мій вірний піде на все, аби я почувався на правильній хвилі. Він підходить з похмурим виглядом, з перших слів видно, що його хтось може виллє.
— Чувак, я за тобою стежив, і підкоривши весь місцевий кафе «Табуретка», я рванувся сюди. У мене для тебе є крута покупка, на яку ти ніколи не відмовишся.
Мої очі закатилися, я знаю, що це буде знову чудове пригода. В моїй голові вже формується план, як ми з Тріпером влаштуємо охоту за пасхальними яйцями на кладовищі. Я знаю, це звучить макабрічно, але що справиш — життя наркомана не таке просте.
Слідуючого дня ми встигаємо всі підготуватися до охоти. Всі радісні, як діти з магазину з цукерками. Дехто готується на більш серйозному рівні, підтягуються і все таке. Ми виправдовуємось перед родиною, що на навчанні, але насправді знаходимося в іншому світі, і нам там кайфово!
Згідно плану, о 12 годині по обіді ми збираємося на кладовищі, де знаходиться наше таємне сховище. З кишень я достаю біле — героїн, щоб надати собі та членам команди більше енергії та витримки на охоту. Справжні наркомани знають, що героїн підносить тебе додому, а МДМА робить тебе власністю вечірки. Всі взяли чпокнутись, і тільки я ще позволяю собі одну пыряться, адже ніщо не заборонено.
Кладовище, на яке ми попадаємо, виглядає вражаюче. Старі та гіллясті дерева, під якими зненацька може виповзти зла душа. Це як незнайомці в твоїх звичних розмовах — ти навіть не помічаєш, як вона вже на тебе наступила. Ще одна пыряться, і вже маю перед собою пейзаж, який зазвучує красивими пастельними кольорами, коли скінчиться особлива священна мить, що відбувається на наших очах.
Охоту ми виконуємо, як справжні професіонали. Нам вдається знайти кілька пасхальних яєць, які ніхто не знайшов за десятиліття. Ми радіємо, як діти, отримуючи свої перші подарунки на свято.
Усе було добре, але, якщо чесно, я починаю підозрювати одного з наших членів команди. Ймовірно, хтось з них на измене. Мої думки мотаються, мов чумацький багажник, але я не готовий відчепити. Я підстриг свої довгі волосся, адже готую нову дозу МДМА, і кожен моє космічний стрижка дає мені енергію та силу.
Усі крадуться, як бандити, але я відчуваю, що це не останній поворот. Я підкрадаюся до потенційного ватажка нашої опозиції, і вимовляю ті слова, що зневірять або сповнять його довірою.
— Слухай, мій друг, я знаю, що ти на стороні світла, але я все-таки прошу вірити мені. Ми тримаємо всю нашу команду під контролем, як справжній дідусь в пансіонаті, та не дамо комусь зіпсувати нашу пригоду. Довіряй, але перевіряй.
Той погляд, що він на мене викинув, пройде в історію. Я бачу, що він згоден, але його шрами він не забуде. Однак це кешуй-ся!, ми все одно шмигаємо вперед. Нічогісінько не зупинить нас!
На другому плані знаходиться наша більшість — ми, що віримо, що наша операція вдасться, йдемо вперед і залишаємо позаду все підозри та страхи.
Героїн б'є, але МДМА робить моє тіло вічно молодим. Поєднання цих двох речовин фіксує мене на сторінці історії, де я — репера наркомана, що звивається в психоделічних танцях під свою музику.
Так, кайфувати від охоти за пасхальними яйцями на кладовищі може тільки здоровий наркоман. Відчуваєш, як кригає страх в твоєму серці, але він не знаходить виходу, бо тіло вже закручується в пастку насолоди. Все важить, але твій дух вільний.
Роздумуючи про вчинене, я зізнаюся, що наші кроки були дорогими. Але формальності, чи не так? Життя наркомана — це прожити на повну катушку, поки світ не повернеться з довгого сну.
Cвіт, дивись на нас! Ми наркомани репери, що пожираємо ночі та якнайгучніше скандуємо наші тексті — і це наша вічна доля. Її не змінити, не варто нам і шукати виправдання.
Ми випливаємо на світло, втікаємо від проблем нашого суспільства, але виростаємо дітьми нашої революції. Бо ми — воплоти змін та відмова від банального світу, де кожна мить каже тобі, що ти не можеш усе змінити. Але ми можемо і ми самі знаємо це.
Ми — репери наркомани, не зобов'язані нікому пояснювати наш світ. Ми пишемо свою музику, танцюємо на своїх закладках та шмыгаємо на своїх хвилях. І це дуже прекрасно!
А тепер, залунати з кайфу, і прощатися з тобою. Життя занадто коротке, щоб пропускати моменти, коли можна забути про все і відірватися на повну програму. Кажу це, не затримуючись — і втікаю у своє місце, де наша гордість репера наркомана переливається через краєвиди нашого хижого світу.
Всього тобі найкращого у твоєму польоті. Ми розуміємо одне одного, і це надає моїм словам сили та шкідливість. Смійся з нього, але не пішов усякий вагабунд, якого не варто взяти на серйозно. Ми всі дзвінко сміємось, але ніхто не розуміє, що наш сміх — це наша зброя, що звучить найгучніше в цій всій музиці.
Це ми, репери наркомани, не передаються перевіркам. Ми знаємо всі секрети, кожна наша закладка розповідає т
